Частные армии

Очень хорошо себя чувствуют. Блэквотер покупает два 767 в дополнение к своему парку. То ли ещё будет — дело-то лишь началось!



Что там дальше? Вертолёты, ударные вертолёты? Бронетранспортёры, обязательно.

Au, ты откуда такой наивный? Как я знаю - в "Частных охранных организациях" США, действующих вне территории США (например в Ираке ) есть и БТРы, и вертушки, одну из которых сегодня сбили в Багдаде.

Вертолеты точно есть, вроде их еще применяли приватиры во время штурма Фалуджи. А вертолеты и легкая бронетехника у приватиров в Африке вообще в ассортименте.

С уважением.

vyacheslav80> Вертолеты точно есть, вроде их еще применяли приватиры во время штурма Фалуджи. А вертолеты и легкая бронетехника у приватиров в Африке вообще в ассортименте.
vyacheslav80> С уважением.

Причем по большей части русского производства: хай-тек для Третьей Мировой им не нужен, и инфраструктуры для его поддержания в боеспособном состоянии у них нету. А кувалдометром, ломографом и какой-то матерью они пользоваться не хуже русских умеют. Так что выбор очевиден...

несколько десятков чехов-ветеранов КФОР воюют в составе агетств безопасности в Ираке.

vyacheslav80>> Вертолеты точно есть, вроде их еще применяли приватиры во время штурма Фалуджи. А вертолеты и легкая бронетехника у приватиров в Африке вообще в ассортименте.
vyacheslav80>> С уважением.
MD> Причем по большей части русского производства: хай-тек для Третьей Мировой им не нужен, и инфраструктуры для его поддержания в боеспособном состоянии у них нету. А кувалдометром, ломографом и какой-то матерью они пользоваться не хуже русских умеют. Так что выбор очевиден...

Тут еще момент - кадры. развал СССР и ОВД привел не только к выбросу на рынок массы достаточно современной (особенно для Африки) советской техники, но и существенным предложением квалифицированных военных кадров.

Т.е. советская техника БУ стоит зачастую дешевле западной, военные специалисты - тоже дешевле, плюс эти кадры обученны применять и эксплуатировать эту технику. Но в обозримом будущем лавочка может закрыться - бывшие соцстраны подраспродают свое военное наследство, а военспецы постареют, качество же большинства новых с ними не сравнимо.

С уважением.

vyacheslav80> Т.е. советская техника БУ стоит зачастую дешевле западной, военные специалисты - тоже дешевле, плюс эти кадры обученны применять и эксплуатировать эту технику. Но в обозримом будущем лавочка может закрыться - бывшие соцстраны подраспродают свое военное наследство, а военспецы постареют, качество же большинства новых с ними не сравнимо.
vyacheslav80> С уважением.
РыдалЪ! Вячеслав, вот эта подборка фраз делает тебя победителем Авиабазовского конкурса юмористов:
"советская техника БУ стоит зачастую дешевле западной" - приведи примеры, когда советская техника БУ стоила дороже аналогов западного производства?
"военные специалисты - тоже дешевле" - так статья такая есть, "работорговля" .
"плюс эти кадры обученны применять и эксплуатировать эту технику" - а западные кадры не умеют применять и эксплуатировать западные аналоги этой техники? А многие западные специалисты умеют и нашей техникой управлять .
"Но в обозримом будущем лавочка может закрыться - бывшие соцстраны подраспродают свое военное наследство" - тут можно задать вопрос, какого года производства были те 29 "Тор-1М", что в этом-прошлом году Россия поставила Ирану. И те БМП-3У, что сейчас поставляются арабам. И авиация, что сейчас продается всему миру. Не, Вячеслав, "эта лавочка" сама сабой закрыватся не собирается .
"а военспецы постареют, качество же большинства новых с ними не сравнимо" - качество тех "новых военспецов", что сейчас становятся наемниками, и впрямь не сравнится с теми, кто вышел на этот рынок в 80-90 годах. Тогда на этот рынок труда порой приходили отличные люди.

Полл> "Но в обозримом будущем лавочка может закрыться - бывшие соцстраны подраспродают свое военное наследство"

По-моему, кто хотел - давно уже распродал.

Полл>> "Но в обозримом будущем лавочка может закрыться - бывшие соцстраны подраспродают свое военное наследство"
Ведмедь> По-моему, кто хотел - давно уже распродал.
Ведмедь, так кто хочет - и сейчас производит и продает .

Кстати, моё IMHO, что рынок "альтернативной" боевой техники для ЧВС является самым перспективным в среднесрочной и долгосрочных перспективах
Спросом буде пользоваться высокотехнологичное, но простое в обращении вооружение, особенно с возможностью "двойного применения", т.е. которое формально будет обходить юридические препоны в торговле оружием.
Классический пример - вертолет ми-8. Неплохая боевая машина, а находиться в свободной продаже, как гражданских вертолет.

Ник

Полл> Au, ты откуда такой наивный? Как я знаю - в "Частных охранных организациях" США, действующих вне территории США (например в Ираке ) есть и БТРы, и вертушки, одну из которых сегодня сбили в Багдаде.

За базар отвечать будем, или как?
Вертолёт сбитый был гражданской модели, армия США от него отказалась ещё после Вьетнама по причине его дохлости. Так что "вертолёт" в данном случае начинается с бэушного UH-1. Аналогично и с БТР — они в данном случае начинаются именно с.. кхм.. БТР, а залепленный чем-то "бронированный" джип — это даже не пол-БТР. Глубинный смысл моей записи в том, что логично было бы наёмникам обзавестись "обычным" вроде M113/БТР-хх и UH-1/Ми-8. БТР, конечно, в ВИПовском варианте. Кстати, эти типы носились с чемоданами денег и не знали где им купить этот самый БТР для перевозки своих подопечных. А тем временем где-то на севере народ переделывал Т-55 в ТБТР, и т.д. и т.п. Подержанный бронелимузин небось отошёл бы на второй план при наличии подобной альтернативы, т.к. всё равно он нифига не защищает.
Раз уж они боинги покупают.

З.Ы. Вот он, мерковский "вертолёт". MD Helicopters MD 500 - Wikipedia, the free encyclopedia Трепещите, но только не стреляйте. Фотки "БТР" пока нет, потерпите пока подорвут.

au> За базар отвечать будем, или как?
баюсь, баюсь!

au> .... Кстати, эти типы носились с чемоданами денег и не знали где им купить этот самый БТР для перевозки своих подопечных.

А ИНКАСАТОРСКИЕ машины им в голову купить не приходило?

Ник

Видел сюжет по ящику о том, что можно купить БРДМ-2 с демонтированной башней.Среди "новых русских" вроде пользуется популярностью: катаются на них на рыбалку, охоту; отличная проходимость, плавающая, очень дешево, а кол-во таких машин просто огромное.Конечно не БТР, но ведь и "новые русские" - не "Частные охранные организации" США, я думаю у охранных организаций возможности по-больше.

vyacheslav80>> Т.е. советская техника БУ стоит зачастую дешевле западной, военные специалисты - тоже дешевле, плюс эти кадры обученны применять и эксплуатировать эту технику. Но в обозримом будущем лавочка может закрыться - бывшие соцстраны подраспродают свое военное наследство, а военспецы постареют, качество же большинства новых с ними не сравнимо.
vyacheslav80>> С уважением.
Полл> РыдалЪ! Вячеслав, вот эта подборка фраз делает тебя победителем Авиабазовского конкурса юмористов:
Полл> "советская техника БУ стоит зачастую дешевле западной" - приведи примеры, когда советская техника БУ стоила дороже аналогов западного производства?

Когда западная передается даром :), с прицелом на будущее, даже в такие страны как турция. Или "Леопарды-2А4" пошли в Польшу по смешной цене.

Полл> "военные специалисты - тоже дешевле" - так статья такая есть, "работорговля" .

Юмор юмором, но советские спецы согласны работать за меньшие деньги и страховые гарантии.

А Юмор дальше:
"В ЧВК нанимаются три пилота англичанин, немец и русский. Менеджер по работе с персоналом у англичанина: "какая сумма Вас устроит?" "3 тысячи долларов". "Обоснуйте?" "Тысяча мне, тысяча семье и тысяча на страховку". Менеджер прашивает у немца: "какая сумма Вас устроит?" "6 тысяч долларов". "Обоснуйте?" "2 тысячи мне, 2 тысячи семье и 2 тысячи на страховку". У русского - "9 тысяч" "Обоснуйте?" "3 мне, 3 вам и на 3 англичанина наймем".


Полл> "плюс эти кадры обученны применять и эксплуатировать эту технику" - а западные кадры не умеют применять и эксплуатировать западные аналоги этой техники? А многие западные специалисты умеют и нашей техникой управлять .

Но смысл, если наш все равно дешевле и именно ее эксплуатировал? Но тут о ЧВК зависит. Да и наши специ могут попадать и не через посреднические структуры типа ЧВК.

Полл> "Но в обозримом будущем лавочка может закрыться - бывшие соцстраны подраспродают свое военное наследство" - тут можно задать вопрос, какого года производства были те 29 "Тор-1М", что в этом-прошлом году Россия поставила Ирану. И те БМП-3У, что сейчас поставляются арабам. И авиация, что сейчас продается всему миру. Не, Вячеслав, "эта лавочка" сама сабой закрыватся не собирается .

Закроется, тотя бы глядя на темпы распродажи своих арсеналов Беларусью, Болгарией и прочими восточноевропейскими странами. Пара тройка конфликтов а-ля Эфиопия-Эритрея и эти запасы изрядно опустеют.
Так что предложение может и снизится. Хотя конечно запасы Украины и особенно России просто колосальны (по меркам Африки). Однако Болгары или Беларусы успешно конкурировали с Россией или украиной за счет дешевизны (не всегда, иногда Россия/Украина не могли продавать оружие по политическим соображениям - "ось зла, пошимаешь" ).

Полл> "а военспецы постареют, качество же большинства новых с ними не сравнимо" - качество тех "новых военспецов", что сейчас становятся наемниками, и впрямь не сравнится с теми, кто вышел на этот рынок в 80-90 годах. Тогда на этот рынок труда порой приходили отличные люди.

Хоть тут у нас мнение совпало.

П.С. Вообщето я готовлю к защите диссертацию по разным наемникам и т.д.

vyacheslav80> П.С. Вообщето я готовлю к защите диссертацию по разным наемникам и т.д.

Как насчет общественной публичной предварительной защиты? В черновом, так ск. варианте

ник

vyacheslav80>> П.С. Вообщето я готовлю к защите диссертацию по разным наемникам и т.д.
Wyvern-2> Как насчет общественной публичной предварительной защиты? В черновом, так ск. варианте
Wyvern-2> ник

Да запросто

Моя обзорная статья, которую я написал пару лет назад, а издал только в прошлом году в журнале "Стратегічна панорама" №1.2006. Статья, в принципе не содержит каких-либо научных открытий, но может быть интересна людям мало знакомым с деятельностью ЧВК.
Статья на украинском, к сожалению, времени перевести ее на русский у меня нет.
Но на мой взгляд украинский интуитивно понятен человеку знающему русский, по крайней мере в поьше мне удавалось разговаривать с поляками я на украинском, они на польском . Если же какие-то моменты вызовут затруднения с переводом, то я их переведу.

"Приватні військові компанії і приватизація функцій держави у військовій сфері.
Целуйко В.О.
Харківський національний
університет ім. В.Н. Каразіна

Кінець другого і початок третього тисячоліть характеризується значним збільшенням кількості акторів міжнародних відносин. Транснаціональні компанії, транснаціональні співтовариства, міжнародні організації (в тому разі й терористичні) прямо або опосередковано здійснюють вплив на глобальні процеси, які відбуваються у світі. Держави, які вважалися після Вестфальської угоди єдиними суб’єктами міжнародних відносин, змушені делегувати частину своїх повноважень як «наверх» у міжнародні інститути (наприклад, ООН, ЄС, НАТО тощо), так і «униз» - приватним акторам. Останній напрям у повній мірі стосується і військової сфери.
На сучасному етапі приватизація функцій держави у військовій сфері в Україні і країнах СНД не достатньо досліджена. Тим не менш можна виділити декілька авторів політологів і військових, що займаються вивченням різних аспектів цього процесу. Можна назвати Араса Дж., Балуева Д., Биготова С., які досліджують діяльність приватних акторів у військовій сфері, у першу чергу приватні військові компанії (ПВК).
У сучасний період до приватних учасників військових конфліктів відносяться збройні формування невизнаних міжнародним співтовариством державних утворень (збройні сили Нагорного Карабаху, Придністров’я тощо), партизанські формування, добровольці, найманці і приватні військові компанії. Особи, які входять до перших трьох категорій визнаються міжнародним правом «комбатантами» у разі додержування ними певних умов (наявність особи, яка начальствує і відповідає за дії своїх підлеглих; відкрите ношення зброї; ношення добре видимих знаків; дотримання законів та звичаїв війни) [1, с. 255-257]. Всі ці категорії мають право на статус військовополоненого.
Згідно зі статтею 47 Додаткових протоколів від 8 липня 1977 року до Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року найманець не має права на статус комбатанта або військовополоненого. Тобто його участь у військовому конфлікті розглядається як військовий злочин [1, с. 259-260]. Діяльність ПВК не регламентується спеціальними положеннями міжнародного права. Тому класифікація їх службовців в якості найманців потребує індивідуального розгляду того чи іншого збройного конфлікту і ступені залучення персоналу ПВК у цей конфлікт.
У згаданій вище статті 47 надається наступне визначення найманця: «це будь-яка особа, яка:
a) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб воювати у збройному конфлікті;
b) фактично приймає участь у військових діях;
c) приймає участь у військових діях, виходячи головним чином із бажання отримати особисту вигоду, і якій насправді обіцяно стороною або за дорученням сторони, яка знаходиться у конфлікті, матеріальну винагороду значно перевищуючу винагороду обіцяну чи виплачувану комбатантам такого ж рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони;
d) не є ані громадянином сторони, яка знаходиться у конфлікті, ані особою, яка постійно проживає на території, що контролюється стороною, яка знаходиться у конфлікті;
e) не входить до особового складу збройних сил країни, яка знаходиться у конфлікті; та
f) не надіслана державою, яка не є стороною, що знаходиться у конфлікті, для виконання офіційних зобов’язань в якості особи, що входить до складу її збройних сил;» [1, с. 59-60]
Сьогодні послугами ПВК користуються Організація Об’єднаних Націй для захисту своїх представників у конфліктних регіонах, держави для захисту своїх інтересів за кордоном, уряди і повстанські рухи для навчання національних військових кадрів і безпосередньої участі у внутрішніх конфліктах, приватні корпорації та фірми. За даними Стокгольмського інституту проблем миру (СІПРІ) на початок 2004 року на планеті налічувалося близько 500 ПВК. Аналітики дослідницької корпорації «Rand» вважають, що доходи цих компаній за 2003 рік склали близько 100 млрд. доларів. [2, с. 3].
Розквіт діяльності ПВК викликаний рядом об’єктивних факторів.
По-перше, можливість для актору міжнародних відносин, який не володіє достатньою військовою силою, досить швидко конвертувати у неї частину власних фінансових коштів.
По-друге, як заявив у січні 1999 року спеціальний доповідач ООН Е. Болєстерос: «Конкурентна перевага найманців базується на тому, що вони не додержуються поваги до громадянських прав і міжнародного гуманітарного права. Більша жорстокість вважається ефективним інструментом перемоги» [3, p. 4].
По-третє, можливість приватним військовим компаніям застосовувати силові методи для захисту своїх інтересів.
По-четверте, можливість, яка пропонується урядам держав для захисту своїх інтересів, не залучаючи національні збройні сили. Це дозволяє таким державам брати участь у збройному конфлікті «за дорученням», залишаючись осторонь, а також уникати втрат у особовому складі збройних сил, до чого особливо чутливі Сполучені Штати і країни Європи. Для ілюстрації останнього ствердження можна навести висновок, зроблений на нараді розвідувального управління міністерства оборони (РУМО) США 24 червня 1997 року, присвяченій питанню «приватизації функцій із забезпечення національної безпеки» про те, що у найближче десятиріччя так звані «приватні військові компанії» стануть основним інструментом реалізації політики США та їх союзників у сфері військової безпеки за кордоном.
По-п’яте, закінчення холодної війни призвело до масової демобілізації висококваліфікованих військових спеціалістів зі збройних сил країн-учасниць НАТО та ОВД. Частина колишніх військовослужбовців запропонувала свої послуги у ПВК, урядам іноземних держав і недержавним акторам.
Однією з найбільш відомих ПВК кінця ХХ століття була південноафриканська Executive Outcomes (EO). Компанія була створена у 1989 році і зареєстрована у Великобританії та Південноафриканській республіці (ПАР). Основу її персоналу склали демобілізовані військовослужбовці 44 парашутної бригади, 5 розвідувального полку, 32 батальйону спецназу «Buffalo» збройних сил ПАР, південноафриканської поліції. Чисельність контрактного персоналу складала 2-4 тисячі чоловік. Середній щорічний рівень доходів компанії складав 40 млн. доларів США. В період з 1993 по 1995 рр. ЕО надала до 500 чоловік згідно з контрактом з урядом Анголи для боротьби з рухом УНІТА. Контракт передбачав як навчання ангольської армії, так і безпосередню участь у бойових діях [4, с. 522]. Слід зазначити, що першим з’єднанням ангольців, які пройшли перепідготовку була 16 моторизована бригада, розгромлена у 1988 році на річці Ломба за участю 32 батальйону «Buffalo», одним з офіцерів якого на той час був майбутній керівник ЕО Эбен Барлоу. Перших співробітників ЕО набирала також з 32 батальйону, які у вісімдесяті роки навчали бійців УНІТА. У Анголі компанія мала, окрім піхотного озброєння, бронетехніку, бойову і допоміжну авіацію. Під час виконування контракту компанія втратила 11 чоловік вбитими та 7 зниклими без вісті. В Анголі та Сьєрра-Леоне бійці ЕО продемонстрували якнайвищий професіоналізм особливо на тлі національних армій цих країн. За свої послуги вони отримували від 2 до 7 тисяч доларів на місяць [5, с. 15], що у десятки та сотні разів перевищувало утримування власних військовослужбовців країни. Крім надання послуг військового напряму, компанія займалася видобутком корисних копалин у регіонах підвищеного ризику (Ангола, Сьєрра-Леоне) за допомогою дочірніх компаній.
Якщо застосувати до персоналу ЕО статтю 47 Додаткових протоколів до Женевської конвенції, то він задовольняє всі шість пунктів. Тобто службовці компанії можуть розглядатися як найманці.
Сама ж ЕО прикладала значні зусилля для того, щоб змінити негативний імідж компанії з використання найманого військового персоналу. Так, вона внесла 36 пропозицій до південноафриканського закону про регулювання іноземної військової допомоги, 28 з яких були прийняті [6, с. 68]. Компанія також відмовилась від контракту із суданськими повстанцями та алжирськими бойовиками зі «Збройної ісламської групи», заявляючи, що вони працюють тільки з визнаними урядами. Однак, після прийняття урядом ПАР закону «Foreign Military Assistance Act», який забороняв найманство, 1 січня 1999 року ЕО припинила існування. Проте, наприкінці 1990-х років Эбеном Барлоу на базі ЕО був створений міжнародний холдинг компаній з надання комерційної підтримки у військовій галузі та сфері безпеки Strategic Resources Corporation (SRC) зі штаб-квартирою у Преторії.
Британська фірма Sandline International (до 1996 року мала назву Plaza 107 Limited) була заснована на початку дев’яностих років колишнім бійцем SAS Ентоні Бекінгемом, одним із засновників ЕО. Сьогодні входить до складу компанії Plaza 107. Ще одним співвласником є видобувна компанія «Heritage Oil&Gas», яку очолює Е. Бекінгем, і яка тісно пов’язана з ЕО. Персонал компанії приймав участь у бойових діях проти повстанців на острові Бугенвіль за контрактом з урядом Папуа-Нової Гвінеї [5, с. 14-15; 7, с. 34-35].
Однією з найстарших компаній з використання найманого військового персоналу і встановлення безпеки для економічної діяльності в країнах третього світу є зареєстрована у 1981 році у Великобританії організація Defence Systems Limited. Керівниками компанії є колишні офіцери SAS Алістер Морісон і Річард Бартел. У сучасний період компанія нараховує до 5000 тисяч співробітників. Оперативно-бойовий склад укомплектований здебільшого колишніми військовослужбовцями, в тому разі зі складу SAS і SBS. Організація діяла у понад 30 країнах світу. Одним з основних клієнтів, які користуються її послугами виступає британська нафтова компанія British Petroleum. Також до неї зверталися і звертаються різноманітні представництва ООН, в тому числі у Судані, Сомалі, Руанді, Танзанії, Афганістані тощо. Сьогодні компанія входить до складу приватного військового холдингу Armor Holdings Incorporated, який зареєстровано у США. Останній у 1999 і 2000 роках увійшов до списку організацій, що найшвидше розвиваються, який був опублікований журналом «Fortune».
В останні часи послугами ПВК активно користується уряд Сполучених Штатів Америки. Використання найманого персоналу у певних умовах виявляється кращім ніж участь у конфлікті національних збройних сил. Одним з важливих інструментів опосередкованої участі у збройних конфліктах стала для США Military Professional Resources Incorporated (MPRI). Корпорація була заснована у 1987 році генерал-майором американських збройних сил у відставці Верноном Льюісом. У теперішній час MPRI нараховує 350 постійних співробітників і близько 2000 офіцерів у резерві [4, с. 526], по іншим даним 930 постійних співробітників і 15000 у резерві [9, с. 18]. До складу керівництва входять генерали у відставці К. Вуоно (начальник штабу збройних сил США під час операції у Панамі та «Бурі в пустелі»), Е. Сойстер (колишній голова РУМО), Ф. Крезен (колишній командуючий армією США в Європі). Головне завдання корпорації сформульоване як «комерційний підхід до військових питань, враховуючи навчання, підбір і придбання озброєння та екіпіровки, реформування і керівництво збройними силами, навчання професійним навичкам, розробка концепцій і доктрин, вирішення організаційних і оперативних проблем, проведення ситуаційних і масштабних навчань, гуманітарні операції, підтримка операцій сил швидкого реагування за контрактною основою, програми з підтримки демократичних реформ для збройних сил нових республік». MPRI надає свої послуги урядові США та ряду інших країн [8, с. 13-14]. В. Льюіс стверджував, що співробітники його фірми працюють тільки в тих країнах, які входять до «сфери інтересів США», і тільки з благословення Державного департаменту цієї країни [7, с.35; 9, с.18]. Серед найбільш відомих операцій компанії є: допомога військових спеціалістів урядам Колумбії, Хорватії, Боснії та Герцеговини, Ліберії, Грузії, македонським албанцям [9, с.18].
Так, у Хорватії представники MPRI приймали участь у навчанні національної армії країни і розробці операцій «Блесак» («Спалах», Західна Славонія, травень 1995 р.) та «Олуя» («Буря», Книнська Країна, серпень 1995 р.), які призвели до розгрому сербських формувань та окупації хорватами більшої частини території Сербська Країна. У 1996 р. у Боснії корпорація уклала контракт з підготовки мусульманської армії строком на три роки. Цей контракт став можливим при посередництві Міністерства оборони США і включав у себе також поставку озброєння і боєприпасів на 100 млн. доларів [7, с.35]. Наведені приклади, а також допомога корпорації македонським албанцям розходяться з офіційними заявами Вашингтону про відсутність їх участі у збройних конфліктах на Балканах.
Сьогодні Сполучені Штати активно використовують найманий персонал ПВК в Іраку. Так, 31 березня 2004 р. провідні телеканали світу показали кадри розправи іракців над чотирма американськими військовослужбовцями в Ель-Фалуджі. Далі з’ясувалося, що загиблі були робітниками ПВК «Blackwater Security Consulting». Зазначалося, що корпорація відповідає за безпеку голови американської гражданської адміністрації Пола Бремера [10, с.2] (за іншими даними цю місію виконують службовці ПВК Dyncorp [2, с.3]). На початку квітня 2004 р. у зіткненнях з «Армією Магді» в Ен-Наджафі приймали участь збройні підрозділи ПВК та її гелікоптери. В Іраку найманий персонал займається навчанням національних військовослужбовців і службовців поліції, збором розвідувальної інформації, охороною об’єктів нафтовидобувної промисловості, промислових підприємств, об’єктів інфраструктури, іноземних спеціалістів а також декотрих військових баз. Загальна чисельність співробітників ПВК в Іраку оцінюється у межах від 16 [10, с.2] до 20 [2, с.3] тисяч чоловік. Середня місячна зарплатня співробітників ПВК складає 10-12 тисяч доларів США. Заробітна платня американських військовослужбовців відповідного рангу в Іраку коливається у межах 2-3 тисяч доларів на місяць. Цей дисбаланс в оплаті послуг призвів до переходу частини військовослужбовців з національних збройних сил США і Великобританії на службу до ПВК. За даними корпорації «Rand» витрати Пентагону на оплату послуг ПВК в Іраку у 2003 році склали 30 млрд. доларів [2, с.3], що у півтора рази перевищує витрати такої держави, як Росія, на національну оборону. Слід відзначити, що міжнародне співтовариство засуджує використання найманців. Так, у 1989 році була прийнята Конвенція ООН про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням та навчанням найманців [11, с.34].
Розпад Радянського Союзу і скорочення збройних сил країн СНД призвели до появи на ринку послуг військового напряму спеціалістів з держав - колишніх республік СРСР. Найбільша їх кількість знаходиться у країнах Африки. Так, під час війни між Ефіопією та Ерітреєю у 1998-2000 рр. у збройних силах обох країн знаходилися громадяни Росії, України і Білорусії. Відомий випадок, коли винищувач Су-27 ефіопських ВПС збив ерітрейський літак МіГ-29. За штурвалами обох винищувачів знаходилися громадяни Росії [5, с.17]. Здебільшого найманці з країн СНД є службовцями іноземних ПВК. Так, військовий персонал до Анголи з громадян колишнього СРСР наймали компанії «Nort Bridg» і «Candine» [2, с.3].
З наведених вище фактів можна зробити наступні висновки:
1. На сучасному етапі спостерігається приватизація функцій держави у військовій сфері.
2. Приватизація у військовій сфері зумовлена об’єктивними факторами.
3. У теперішній час існує великий ринок послуг у військовій галузі, який динамічно розвивається. Переважна більшість приватних військових компаній знаходиться у США, Великобританії та ПАР. Значна частина найманого персоналу, особливо у Африці, представлена вихідцями з країн СНД.
4. Існує суттєва невідповідність між фактичним станом речей у діяльності ПВК і юридичною стороною питання.
5. Збільшення кількості недержавних акторів міжнародних відносин, які здатні застосовувати збройну силу, веде до дестабілізації стану безпеки у світі.
Дослідження діяльності приватних військових компаній і впливу цих компаній на систему міжнародних відносин виступає у якості підтеми більш значних процесів сучасності. Ці процеси пов’язані з глобалізацією і приватизацією функцій держави у військовій сфері. Інші аспекти розповсюдження приватної сили ми плануємо дослідити у наступних працях.

Список літератури.

1. Женевские конвенции от 12 августа 1949 года и Дополнительные протоколы к ним. – М.: Междунар. Ком. Красного креста, 2001. – 344 с.
2. Штейнберг М. Спецназ в аренду // Независимое военное обозрение. – 2004. – № 32 – с. 3
3. Ballesteros E. Report on the Question of the Use of Mercenaries as a Means of Violating Human Rights and Impeding the Exercise of the Right of People to Self-Determination // Report to Commission on Human Rights Pursuant to Commission Resolution 1998/6.E/Cn.4/1999/11.13 January 1999.
4. Арас Дж. Четвертая мировая война: Информационно-аналитический справочник по негосударственным военизированным системам. – М., 2003. – 702 с.
5. Маркин А. Солдаты XXI века, или «Псы войны» против «диких гусей» // Солдат удачи. – 2003. – №7 – с. 14-17
6. Балуев Д. Приватизация военно-силовых функций государства: каковы перспективы? // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. – № 3 – с. 64-70
7. Винтер Эл. Дж. Псы войны сегодня // Солдат удачи. – 1999. – № 2 – с. 31-35
8. Маркин А. Солдаты XXI века, или «Псы войны» против «диких гусей» // Солдат удачи. – 2003. – № 6 – с. 11-14
9. Биготов С. Привлечение администрацией США частных компаний для продвижения американских интересов за рубежом. // Зарубежное военное обозрение. 2004. – №8 – с. 18-20
10. Григорьев Е. Гастарбайтеры войны // Независимое военное обозрение. – 2004. – № 20 – с. 2
11. Шандиева Н. Наемники и закон // Солдат удачи. – 2004. – № 2 – с. 32-35

au> За базар отвечать будем, или как?
au> Вертолёт сбитый был гражданской модели, армия США от него отказалась ещё после Вьетнама по причине его дохлости. Так что "вертолёт" в данном случае начинается с бэушного UH-1. Аналогично и с БТР — они в данном случае начинаются именно с.. кхм.. БТР, а залепленный чем-то "бронированный" джип — это даже не пол-БТР. Глубинный смысл моей записи в том, что логично было бы наёмникам обзавестись "обычным" вроде M113/БТР-хх и UH-1/Ми-8. БТР, конечно, в ВИПовском варианте. Кстати, эти типы носились с чемоданами денег и не знали где им купить этот самый БТР для перевозки своих подопечных. А тем временем где-то на севере народ переделывал Т-55 в ТБТР, и т.д. и т.п. Подержанный бронелимузин небось отошёл бы на второй план при наличии подобной альтернативы, т.к. всё равно он нифига не защищает.
Интересное кино . И почему же эти ребята, носясь с чемоданами денег, не покупают Ми-8 или подержаные UH-1? Есть теории, кроме конспирологических?
Вот именно такие "Малые Птички" - покупают. Бронеджипы - покупают. А вот ТБТРы - нет, и Ми-8 - тоже нет. "Нууу туууупые!"((с)Задорнов)
Вячеслав, ты уж постарайся свою статью перевести, или дай добро на народное творчество по ее переводу.

"Вячеслав, ты уж постарайся свою статью перевести, или дай добро на народное творчество по ее переводу."

Выбираю второе, если кому не лень

С уважением.

Да уж. Неплохо бы перевсть литературно. А то вроде каждое слово в отдельности понятно - а статья не читается

Ну граждане, уговорили. Эксклюзивный перевод статьи специально для авиабазы :):

"Конец второго и начало третьего тысячелетия характеризуется значительным увеличением количества акторов международных отношений. Транснациональные кампании, транснациональные сообщества, международные организации (в том числе террористические) прямо или опосредованно осуществляют влияние на глобальные процессы, которые происходят в мире. Государства, которые считались после Вестфальского мира единственными субъектами международных отношений, вынуждены делегировать часть своих полномочий как «вверх» международным институтам (например, ООН, ЕС, НАТо и т.д.), так и «вниз» – частным акторам. Последнее направление в полной мере касается и военной сферы.
На современном этапе приватизации функций государства в военной сфере в Украине и странах СНГ не достаточно исследована. Тем не менее можно выделить несколько авторов политологов и военных, которые занимаются изучением разных аспектов этого процесса. Можно назвать Дж. Араса, Д. Балуева, С. Биготова, которые изучают деятельность частных акторов в военной сфере, в первую очередь частных военных кампаний (ЧВК).
В современный период к частным участникам военных конфликтов относят вооруженные формирования непризнанных международным сообществом государственных образований (вооруженные силы Нагорного Карабаха, Приднестровья и т.д.), партизанские формирования, добровольцы, наемники и ЧВК. Лица, которые принадлежат к первым трем категориям признаются международным правом «комбатантами» в случае соблюдения ими определенных условий (наличие лица, которая руководит и отвечает за действия своих подчиненных, открытое ношение оружия, наличие хорошо видимых знаков различия, соблюдение законов и обычаев войны). Все эти категории имеют право на статус военнопленных.
Согласно статье 47 Дополнительных протоколов от 8 июля 1977 года к женевской конвенции от 12 августа 1949 года наемник не имеет права на статус комбатанта или военнопленного. То есть его участие в военном конфликте рассматривается как военное преступление. Деятельность ЧВК не регламентируется специальными положениями международного права. Поэтому, классификация их сотрудников в качестве наемников требует индивидуального рассмотрения того или иного вооруженного конфликта и степени вовлеченности персонала ЧВК в этот конфликт.
В упомянутой выше статье 47 приводится такое определение наемника: «это любая особа, которая:
a) специально завербована на месте или за границей для того, что бы воевать в вооруженном конфликте;
b) фактически принимает участие в боевых действиях;
c) принимает участие в боевых действиях, исходя, преимущественно, из желания получить личную выгоду, и которой действительно обещано стороной или по поручению стороны, которая находится в конфликте, материальное вознаграждение, значительно превышающую вознаграждение, обещанную или выплачиваемую комбатантам такого же ранга и должности, которые принадлежат к личному составу вооруженных сил данной страны;
d) не является ни гражданином стороны, которая находится в конфликте, ни лицом, которая постоянно проживает на территории, которая контролируется стороной, которая находится в конфликте;
e) не входит в личный состав вооруженных сил страны, которая находится в конфликте; и
f) не послана государством, которое не является стороной конфликта, для выполнения официальных обязанностей в качестве лица, которое входит в состав ее вооруженных сил."

дали буде...

С уважением.

Блин, из всей статьи - определение, ЧТО автор считает статьей

Каннон, не руби идею на корню! Дай, она сперва полностью раскроется!

"...Сегодня услугами ЧВК пользуются ООН для защиты своих представителей в конфликтных регионах, государства для защиты своих интересов за рубежем, правительства и повстанческие движения для обучения национальных военных кадров и непосредственного участия во внутренних конфликтах, частные корпорации и фирмы. По данным Стокгольмского института проблем мира на начало 2004 г. на планете насчитывалось около 500 ЧВК. Аналитики корпорации «Рэнд» считают, что доходы этих кампаний за 2003 г. составили около 100 млрд. долларов.
Расцвет деятельности ЧВК обусловлен рядом объективных факторов.
Во-первых, возможность для актора международных отношений, который не владеет достаточной военной силой, достаточно быстро конвертировать в нее часть финансовых средств.
Во-вторых, как заявил в январе 1999 года специальный докладчик ООН Балестерос: «Конкурентное преимущество наемника базируется на том, что он не придерживается уважения к гражданским правам и международного гуманитарного права. Большая жестокость считается эффективным инструментом победы».
В-третьих, возможность частным военным кампаниям применять силовые методы для защиты своих интересов.
В-четвертых, возможность, которая предлагается правительствам государств для защиты своих интересов, не привлекая национальные вооруженные силы. Это позволяет таким государствам принимать участие в конфликтах «по доверенности», оставаясь в стороне, а также избегать потерь среди личного состава вооруженных сил, к чему особенно восприимчивы США и страны Европы. Для иллюстрации последнего утверждения можно привести вывод сделанный на совещании разведывательного управления МО США (РУМО) 24 июня 1997 года, посвященном вопросу «приватизации функций по обеспечению национальной безопасности» о том, что в ближайшее десятилетие ЧВК станут основным инструментом реализации политики США и их союзников в сфере военной безопасности за границей.
В-пятых, окончание холодной войны привело к массовой демобилизации высококвалифицированных военных специалистов из ВС стран НАТо и ОВД. Часть бывших военных предложила свои услуги ЧВК, иностранным правительствам и негосударственным акторам.
Одной из наиболее известных ЧВК конца ХХ столетия была южноафриканская Executive Outcomes (EO). Кампания была создана в 1989 г. и зарегистрирована в Великобритании и ЮАР. Основу ее персонала составляли демобилизованные военнослужащие 44 парашютной бригады, 5 разведывательного полка, 32 батальона спецназа «Буффало» ВС ЮАР, южноафриканской полиции. Чмсленность контрактного персонала составляла 2-4 тыс. человек. Среднегодовой доход кампании составлял 40 млн. долларов. За период с 1993 по 1995 гг. ЕО предоставила до 500 человек согласно контракту с правительством Анголы для борьбы с движением УНИТА. Контракт подразумевал как обучение ангольской армии, так и непосредственное участие в боевых действиях. Следует отметить, что первым соединением ангольцев, которое прошло переподготовку была 16 моторизованая бригада, разгромленная в 1988 г. на реке Ломба при участии 32 батальона «Буффало», одним из офицеров которого на тот момент был будущий руководитель ЕО Эбен Барлоу. Первых сотрудников ЕО набирали также из 32 батальона, которые в 80-е обучали бойцов УНИТА. В Анголе кампания имела, кроме пехотного вооружения, бронетехнику, боевую и вспомогательную авиацию. За время выполнения контракта кампания потеряла 11 человек убитыми и 7 пропавшими без вести. В Анголе и Сьерра-Леоне бойцы ЕО продемонстрировали высочайший профессионализм на фоне национальных армий этих стран. За свои услуги они получали от 2 до 7 тыс. долларов в месяц, что в десятки и сотни раз превышало жалование местных военных. Кроме предоставление услуг военного характера, кампания занималась добычей ресурсов в регионах повышенного риска (Ангола, Сьерра-Леоне) при помощи дочерних кампаний.
Если применять к персоналу ЕО статью 47 Дополнительных протоколов ЖК, то он удовлетворяет всем 6 пунктам. То есть сотрудники кампании могут рассматриваться как наемники.
Сама же ЕО приложила серьезные усилия для изменения негативного имиджа кампании по применению наемного военного персонала. Она внесла 36 законодательных предложений для регулирования южноафриканского законодательства при предоставлении иностранной военной помощи, 28 из которых были приняты. Кампания также отказалась от контракта с суданскими повстанцами и алжирскими боевиками из «Вооруженных исламских групп», заявляя, что работает только с признанными правительстами. Однако, после принятии в ЮАР закона «Foreign Military Assistance Act», который запрещал наемничество, 1 января 1999 г. ЕО прекратила существование. Однако, в конце 90-х годов Э. Барлоу на базе ЕО был создан международный холдинг с предоставления коммерческой помощи в военной сфере и сфере безопасности Strategic Resources Corporation (SRC) со штаб-квартирой в Претории..."

vyacheslav80> В упомянутой выше статье 47 приводится такое определение наемника: «это любая особа, которая:

По этому поводу есть одно замечание, сделанное с типично английским юмором: «Любой наемник, который не способен исключить себя из этого определения, заслуживает расстрела вместе со своим адвокатом!»." (с)


Ник

Почитай, что пишет эта дама - оч.интересно

Ник